
Спілкування Римського-Корсакова з балакіревскім гуртком було на час перервано дворічним кругосвітнім плаванням, яке послужило джерелом різноманітних вражень, що відбилися в його творчості. Найбільш значні твори цього періоду — симфонічна картина «Садко» (1867) і опера «Псковитянка» (1872). У 1871 році Римський-Корсаков був запрошений в число професорів Петербурзької консерваторії і займав цю посаду протягом майже чотирьох десятиліть. У 1874-1881 роках Микола Римський-Корсаков був директором Безкоштовної музичної школи і диригентом її концертів. У 1883-1894 роках обіймав посаду помічника керуючого придворною співочою капелою.
У 1905 році за виступ на захист прав учнів Римський-Корсаков був звільнений з консерваторії, що спричинило за собою вихід у відставку в знак протесту значної частини професорсько-викладацького складу. У грудні 1905 року, після надання консерваторії автономії, він повернувся в консерваторію на запрошення художньої ради. Різнобічну музичну, диригентську і педагогічну діяльність Римський-Корсаков поєднував з плідною роботою композитора.
Він створив 15 опер, в їх числі — «Псков’янка» (1872), «Майська ніч» (1879), «Снігуронька» (1881), «Садко» (1896), «Царська наречена» (1898), «Казка про царя Салтана «(1900),» Кощій Безсмертний «(1902),» Сказання про невидиме місто Кітеж і діву Февронію»(1904),» Золотий півник «(1907). Ряд фрагментів з цих опер стали шлягерами — «Пісня індійського гостя» з «Садко» або оркестровий «Політ джмеля» з «Салтана». 37 років свого життя Римський-Корсаков присвятив викладанню. У нього отримали освіту І. Стравінський, А. Аренский, А. Глазунов, С. Прокоф’єв та інші. Крім того, Микола Андрійович є автором кількох підручників і великої кількості статей на музичні теми.
Римський-Корсаков по праву визнаний творцем такого жанру, як опера — казка. Створюючи власні твори, композитор ще і доніс до слухача не один твір своїх загиблих товаришів.
Микола Андрійович помер 21 червня 1908 від серцевого нападу, який відбувся після інфаркту.