Реферат на тему: Рослини – мандрівники

Різноманітність умов життя обумовлює і різнома­нітність способів поширення. Щоб вижити і дати потомство, кожний вид пристосовується на свій лад. Від того, наскільки «винахідливо» забезпечує він про­довження роду, залежить процвітання виду, його роз­виток. Зміна умов існування вимагає відповідної реакції живих організмів. Пристосуватися — значить жити, і навпаки: вид, що не може пристосуватися до нових умов, приречений на загибель. Позитивна реакція на дію нового фактора еволюції надає виду певної переваги над іншими.

У рослинному світі вплив на природу господар­ської діяльності людини став одним з наймогутніших факторів еволюції. Деякі рослини систематично вини­щувалися, решта страждала від змінення вологості ґрунту, випасу, викошування, витоптування. Частина видів втратила своїх запилювачів, інші не витримали високу концентрацію в ґрунті хімічних речовин тощо.

Для рослин, індиферентних до господарської ді­яльності людини, поява такого фактора не мала вирі­шального значення. Вони не гинули, але й скориста­тися «перспективою», яка відкривалася тепер у по­ширенні діаспор, не могли. По-перше, не всі види мали відповідні пристосування до антропохорії. По-друге, рослини, звиклі до певних умов існування, хоч їх насіння випадково заносилося в іншу місцевість, гинули на далекій чужині. Це відбувалося тому, що вони не були здатними пристосуватися до інших природних умов: кліматичних, ґрунтових, режиму во­логості, місцевих рослинних угруповань, бо, як ка­жуть ботаніки, мали вузьку екологічну амплітуду. Але були й інші. Інші рослини, «перебравшись» на екотопи, створені людиною, продовжували нормаль­но існувати. Господарська діяльність людини набага­то спростила їх поширення. Такі винятково пластичні й життєздатні види могли б розселитися по всіх мате­риках, якби на перешкоді не ставали моря й океани, а в межах континентів — широкі ріки, безмежні пустині і високі гірські хребти, вкриті вічними снігами. Можливість подолати ці перешкоди надає їм людина, яка в процесі господарської діяльності прокладає шляхи сполучення між континентами та місцевостями із специфічними умовами існування.

Відмінність антропохорного і природного способів розповсюдження полягає у дальності, масовості, швидкості першого з них. Дальність збільшує шанс дістатися придатної для зростання місцевості. Масо­вість забезпечує успішну колонізацію нового краю. Швидкість дає можливість найвіддаленішу «мандрів­ку» завершити до того, як насінина втратить схо­жість.

Пристосуванням до антропохорії є також висока плодючість. Адже чим більше діаспор має рослина, тим більше шансів, що якась їх частина потрапить у місцевість, придатну для життя, що кілька з них дадуть початок новій колонії.

Особливо підвищилися шанси здатних до антро­похорії рослин, що ростуть у безпосередній близь­кості до житла людини. Таким видам легше скори­статися здобутками цивілізації і, подолавши тисячі кілометрів у кишені пасажира, в мішку із зерном тощо потрапити в іншу місцевість. Тому в деяких рослин навіть не виникли якісь особливі пристосу­вання до поширення.

Важливою умовою успішного закінчення «подо­рожі» є наявність на «кінцевій зупинці» належного екотопу. Відсутність вільного місця в рослинному по­криві нової місцевості, хоч вона і знаходиться в ме­жах потенціального ареалу, завжди була однією з найбільш вагомих перешкод у розповсюдженні рос­лин. Ніякі найефективніші способи розповсюдження, ніякі інші переваги не допоможуть рослині оселитися в цілинному степу або пралісі, тобто незайманному угрупованні з різноманітним і багатим видовим скла­дом, де кожний вид займає свою екологічну нішу, а всі разом створюють єдиний злагоджений організм. Заб’ють непроханого гостя навколишні трави, і за­сохне він, не встигнувши й прорости.

Там, де рослинний покрив зруйнований і з’явилися вільні екологічні ніші, природні рослинні угруповання втратили свою рівновагу, конкуренція з боку місце­вої флори дуже послаблена. Таке рослинне угру­повання вже не здатне протистояти заселенню тери­торії іншими рослинами.

Легко оселитися рослинам там, де природний рос­линний покрив зруйнований розорюванням, житло­вим, промисловим чи транспортним будівництвом. Придатні до колонізації адвентивними рослинами штучні, наприклад, насипні грунти уздовж залізниць та інших шляхів сполучення. Подібні ділянки вини­кали вже з перших кроків господарської діяльності людини, особливо у процесі освоєння земель під сільськогосподарські угіддя. З часом інтенсивний розвиток сільського господарства, техніки та еконо­міки, урбанізація (будівництво міст), розширення сфери діяльності суспільства призвели до заміни на величезних просторах природних ландшафтів куль­турними і до істотних змін аборигенної (місцевої) рослинності. Нині близько 40 % поверхні Землі істот­но перетворено людиною.

Антропохорний спосіб розповсюдження діаспор зумовив виникнення полчищ рослин-бродяг, які, маючи ефективні засоби до поширення, мандрують світом і завдяки винятковій життєздатності осідають на окультурених землях усіх континентів. Саме цих «вічних мандрівників», які невідступно супроводжу­ють людину і всупереч її бажанню кочують з однієї країни в іншу, називають адвентивними рослинами (від латинського слова «адвена» — пришелець).

Щороку все нові й нові партії діаспор, користу­ючись будь-якою нагодою, рушають у дорогу. Зви­чайно багато діаспор гине під час мандрів, не всі з них досягають місцевостей, придатних для їх поселення. Проте, якщо хоч одна рослина опиниться в сприят­ливих умовах і приживеться там, незабаром їх будуть десятки, а згодом — тисячі. Майже у всіх адвентив­них рослин утворюються сотні тисяч насінин, які протягом багатьох років зберігають схожість. При­жившись у новій місцевості, рослини продовжують поширюватись за допомогою природних засобів.

Оскільки ці рослини позбавлені на новому місці своїх природних ворогів, вони перебувають у вигід­ному становищі порівняно з природною флорою. Де­які адвентивні рослини виділяють речовини, які при­гнічують розвиток місцевих рослин, або отруйні для тварин. Крім того, вони можуть бути вкриті колюч­ками, залозками, шорстким опушенням, тому не при­датні для споживання. Такі пристосування разом з надзвичайною пластичністю, здатністю пристосо­вуватись до різних екологічних умов, життєздатністю забезпечують їм широке розповсюдження.

Опинившись у будь-якому місці, адвентивні росли­ни згодом збільшують свої колонії. Частина їх насін­ня осідає на «освоєному плацдармі», інші, яким по­щастило скористатися будь-яким «транспортом», мандрують далі і проростають на іншій місцевості. Наступного року частина їх діаспор рушає ще далі. Так, ріку рік відбувається постійне розширення ареа­лів адвентивних рослин.

З давніх-давен полями мало не всього світу слі­дом за людиною мандрують лобода біла, волошки сині, сокирки польові, портулак городній, куряче просо, мишій, пирій та чимало інших бур’янів. Постійно триває взаємний обмін адвентивними видами між Європою і Північною Америкою. Чимало серед­земноморських бур’янів поширилися у Європі, Азії і Америці аж до північних районів, а їх батьківщиною заволоділи американські агави, опунції, австралій­ські евкаліпти тощо. Навіть у Гренландії нарахову­ється понад 90 видів рослин, занесених людиною.