Твір на тему:«Життя є збільшення своєї душі» (Л. Толстой)

Здавна люди билися над питанням про сенс людського життя. Для чого людина живе на цій землі, навіщо приходить у цей світ і з яким багажем йде? Чи вищий сенс в його існуванні? Що змінюється в людині протягом життя, крім зовнішності та фізичного стану?

    Мудреці різних епох давали свої відповіді на це непросте питання. Хтось вважав, що сенс життя - в стражданні, хтось стверджував, що в служінні людям, хтось говорив, що в любові і так далі. Великий письменник і філософ Лев Миколайович Толстой висловив свою думку з цього приводу. Він був упевнений, що «життя є збільшення своєї душі». Значить, сенс людського життя Толстой бачив саме в цьому.
    Але ця думка носить і позитивну характер. Значить, письменник констатував, що кожна жива на землі людина неминуче збільшує свою душу. По Толстому, це закон Всесвіту, Бога.
    Що ж означає «збільшення душі»? Напевно, письменник, узгоджуючи зі своїми релігійними уявленнями, вважав, що при народженні людина наділена маленькою, нерозвиненою, душею. У міру дорослішання душа його збільшується. Мені здається, це означає, що душа його розвивається. Всі люди отримують життєвий досвід, дізнаються щось нове з самих різних сфер життя.
    Але людина - це свідома істота. Він повинен жити усвідомлено. Його мета - ставати краще, вдосконалюватися, в першу чергу, морально. Тоді і душа людини буде «збільшуватися».
    Чи всі люди здатні до цього збільшенню? Мені здається, що так. Тільки не всі прагнуть до нього. Часто перед нами постають зовсім інші, помилкові, мети. Це гроші, становище в суспільстві, кар'єра. Толстой у своєму романі «Війна і мир» показує, як все це перетворює людей в живих мерців, позбавляє їх душі, а значить, і спасіння. Таке все сімейство Курагиних, Борис Друбецкой, Жюлі Карагина, Ганна Павлівна Шерер і багато інших. Письменник показує, їх бездушність - це важка спадковість, що дісталася цим героям від їхніх батьків, а також від їх «рідний» середовища - «вищого світу».
    Я не кажу, що все матеріальне - погано. Це дуже значущі для людей речі, які визначають їхнє життя в суспільстві. Але дуже часто вони виносяться на перше місце. Багато міркують: «Спочатку мені потрібно стати багатим і знаменитим, а вже потім дбати про свою душу, моральному розвитку».
    На жаль, це «потім» настає дуже рідко. По дорозі до слави люди втрачають частинки своєї душі, виявляються спустошеними або обтяженими поганим досвідом. Їх наміри залишаються лише намірами, порожніми словами.
    На мій погляд, людині моральному і духовно багатому, що живе в гармонії з самим собою і зі світом, набагато простіше домогтися всього, чого він забажає. Іноді здається, ніби таїмо людям допомагає ангел-охоронець або сам Всесвіт. Я думаю, у гармонійної людини менше шансів зазнатися, стати черствим або жорстоким від великого достатку матеріальних благ. Адже для нього на першому місці завжди стоїть душа, моральна, духовна сторона життя.
    Що значить «духовна сторона життя», самовдосконалення? Це значить, людина протягом усього життя повинен ставати краще. На думку Толстого, він повинен бути добрішими, простіше, ближче до народу, його духовного світу, культурі. Тому що саме в народі, на думку письменника, і закладена велика моральна сила.
    На мій погляд, духовне вдосконалення - це шлях до самого себе. Ти повинен ставати краще не у порівнянні з навколишніми людьми тебе, а в порівнянні з самим собою. Ти повинен бути сміливішими, вільніше, доброжелательнее, спокійніше, веселіше, впевненіше в собі і так далі. Все це дається не відразу, а «напрацьовується» протягом життя. Принаймні, повинно. Тоді можна буде говорити про твоє вдосконалення, про зростання твоєї душі.
    Мені здається, в житті, в першу чергу, потрібно прислухатися до самого себе. До своїх почуттів і бажань, але тільки не миттєвим, а істинним, справжнім. Це не просто, іноді для цього потрібно все життя. Але слідувати своїм бажанням необхідно. Тільки тоді ти зможеш пройти свій шлях, максимально розвинути свої здібності і удосконалити свою душу.
    Я вірю, що кожна людина призначений для чогось свого, у кожного - своя місія на цій землі. Тому всі ми повинні навчитися різним речам, удосконалюватися в чомусь своєму. Комусь потрібно стати добрішими, комусь - терпиміше, комусь - твердіше, комусь - більше довіряти людям і так далі. Але всім нам необхідно ставати більш чуйними, більше любити один одного, робити себе, оточуючих нас людей і світ кращим і світліше. Це, на мій погляд, теж одна з необхідних умов зростання душі.
    Життя є збільшення своєї душі ... На мій погляд, дуже мудрі і глибокі слова, що ставлять перед людиною вищі завдання. Виконати їх нелегко, але тільки так можна знайти звання Людини, людини з безсмертною душею і спокійною совістю.

[Читати повністю...]

Твір на тему:"Життя і доля" (За романом В. Гроссмана)

Про Велику Вітчизняну війну написано дуже багато. Перші твори про неї почали з'являтися вже в середині сорокових років, і з тих пір романи, оповідання, вірші про війну видавалися суцільним потоком. І багато серед них були, на жаль, абсолютно бездарні й нечитабельні. Сьогодні, перебуваючи більш ніж на піввіковий дистанції, що відокремлює нас від тієї війни, читач може підвести своєрідний підсумок розвитку "військової" літератури.

    Серед творів радянських письменників, які висвітлюють період Великої Вітчизняної війни, осібно стоїть роман Василя Гроссмана "Життя і доля". На частку цього твору випало багато митарств: роман забороняли, піддавали цензурі, заарештовували, намагалися знищити. Однак роман "Життя і доля" не просто вижив, а й набув всесвітню славу. З моменту написання цього твору до його першої публікації в повному варіанті пройшло близько тридцяти років.
    Що ж так налякало ревнителів "соціалістичного реалізму" в "Життя і доля"? В одному з літературних журналів мені довелось прочитати про дискусії маститого історика і не менш маститого критика. Критик запитував, коли ж буде написана "Війна і мир" про Велику Вітчизняну війну? Мене вразила відповідь історика: "Такий твір вже є. Це" Життя і доля "Василя Гроссмана". Подібний відповідь означає дуже багато. По-перше, талант Гроссмана багато в чому схожа таланту Толстого: обидва автори зображують життя в його повноті і завершеності, а військове лихоліття накладає на характери героїв глибокий і незгладимий відбиток. По-друге, герої романів "Війна і мир" і "Життя і доля" замислюються над складнішими питаннями, які стоять перед людством взагалі. По-третє, і Толстой і Гроссман дали своїм творам структурно подібні назви. "Війна" по відношенню до "миру" є словом-антонімом. Гроссман в тексті роману так пояснив протиріччя між "життям" і "долею": доля - це пряма дорога, залита безжальним світлом, а життя - це хитре і складне переплетення стежинок, по якому все-таки треба йти.
\
    От і йдуть герої "Життя і долі" по пересічних площинах простору і часу, то знаходячи, то втрачаючи один одного в полум'ї військового пожежі. Якщо придивитися уважно, то з усіма героями роману Гроссмана відбувається одне: кожен з них бажає зустрічі і не може зустрітися - з коханою жінкою, з сином, з щастям, зі свободою. І єдина зустріч, яка чекає всіх героїв "Життя і долі" - це одна, спільна зустріч з Днем Великої Перемоги.
    Сталінградська битва, на думку автора, стала переломним моментом не тільки європейської, але й світової історії. Звідси бере свій початок животворящий і демократичний дух змін, так явно відчувався у повоєнні роки. Так, переживши велику війну, навряд чи можливо залишитися тими ж, що й колись: адже пам'ять про мертвих і живих тримає так міцно ...
    Закривши цю книгу, відчуваєш, що став старше. На рік, на два, майже на шістдесят років: адже саме стільки часу минуло з Сталінградської битви. І герої "Життя і долі" залишаються з читачем назавжди, їх образи та імена врізаються в пам'ять: Кримов, Штурм, Софія Левітон, Женя Шапошникова і багато, багато інших, які благородно і чесно йдуть по життю, що направляються такими різними і однаковими долями.

[Читати повністю...]

Трагізм народу у «Пісні про Нібелунгів»

«Пісня про Нібелунгів» – історичний епос, у якому поєднані лицарські турніри, кохання, помста, сімейні і суспільні відносини, звичаї та побут раннього феодалізму. Початок твору -  опис краси юної сестри Кримгільди та трьох королів Бургундії, які були братами – Гунтера, Гернота та Гізельхера.

Кримгільда, якій наснився жахливий сон,  намагається втекти від долі вдовиці. Мати Ута на її прохання розтлумачила її сон, і це значило що вона втратить кохання свого життя.

Кримгільда вважала, що якщо вона не зазнає  любові, то вона зможе запобігти  такого злого року. Що не стати їй вдовою після того, як два орли заклюють сокола. І ніхто не зможе відмовити її від цього. У даному випадку слід зазначити, що  у германців сокіл уособлює закоханого юнака. Але вона і не здогадувалася, що фатальна розв’язка сюжету почнеться саме з її брата – бургундського короля Гунтера.

Забігаючи трохи вперед скажемо, які саме два орли, а це були Хаген і Гунтер, зрадницькі загубили сокола – Зігфріда на полюванні, знайшовши його слабке місце. Саме ці два героя – уособлення зла в епосі.

За перебігом подій – Зігфрід, відважний Нідерландський  королевич, який прибуває до Вормсу, як свататися до королеви Кримгільди. Але йде на умови  її брата допомогти обманом добути в дружини могутню королеву Ісландії Брунгільду, в обмін на його сестру. Через декілька років, Брунгільда, дізнавшись про цей обман, наказує вбити Зігфріда.

Трагізм цього оповідання полягає в тому, що доленосна приреченість героїв зовсім не вказує на те, що вони ламаються духовно, абсолютно пасивно очікуючи своєї долі. Але все якраз відбувається навпаки. Слід зазначити, що такий перебіг подій, віра в невідворотність долі, характерний саме для німецького язичницького мотиву.

Взагалі весь німецький епос пронизаний горем, приреченістю, стражданнями, загибеллю, непохитністю долі – все це також є основним мотивом даного твору. Історичною суттю епосу є знищення бургундського королівства гунами  у 437 р.

В даному оповіданні-епосі дуже сильно показана роль жінки у перебігу історичних подій, і на що здатна жінка яка мститься за відібране кохання.  Також трагізм всієї ситуації полягає у тому, що кровава помста за смерть героя  загубить бургундів, згадуючи передостанню «нібелунгську строфу» – за радість споконвіку стражданням платить світ.

[Читати повністю...]